Наступна зупинка Солов'їної країни-25 – у сонячному Закарпатті.

Наш герой: Святослав Вакарчук (нар. 14.05.1975) – рок-співак та громадський діяч. Фронтмен і лідер гурту “Океан Ельзи” – найуспішнішого музичного колективу часів незалежної України.

Життєвий шлях

У випадку Святослава Вакарчука – наймолодшого, до речі, учасника “Солов’їної країни-25” – ми не будемо багато зупинятися на біографічних деталях, а більше говоритимемо про те, чому феномен “Океану Ельзи” такий важливий для української музики та її майбутнього. 

Але ключові моменти життєвого шляху все таки хотілося б нагадати. Народився Святослав Вакарчук у 1975-му році в Мукачеві, рідному місті матері Світлани Олександрівни. Згодом родина переїхала до Львова, де науковою та викладацькою діяльністю займався його батько – відомий фізик Іван Вакарчук. У Львові Святослав пішов до лінгвістичної гімназії, а також відвідував заняття в музичній школі. В 1991-му вступив до Львівського університету на фізичний факультет. Але на тому продовження справи батька забуксувало, бо серйозно втрутилася музика. В 1994-му знайомиться з Юрієм Хусточкою, Павлом Гудімовим та Денісом Глініним, з якими створює гурт “Океан Елизи”. 19-річний Святослав стає лідером колективу, його голосом та автором більшості пісень і текстів до них.

Перші творчі кроки хлопці роблять у Львові. Гурт записує перші демозаписи, бере участь у своїх перших фестивалях і дає перші сольні виступи. В 1998-му “Океан Ельзи” переїздить до Києва і випускає дебютний альбом “Там, де нас нема”. Заглавна однойменна пісня стає першим великим хітом “ОЕ”. А вже наступний альбом “Янанебібув” (2000) остаточно закріплює зірковий статус на українській сцені. Ну а далі буде багато чого цікавого: нові мультиплатинові альбоми і зміни складу гурту, виступи на революційному Майдані та аншлаги в різних куточках планети. Але цю історію вже точно всі знають, а тому нам хотілося б поговорити ось про що…

Глобально мета “Соловейка” у тому, щоб хорошої української музики ставало більше і щоб наша публіка без вагань обирала українське. Тобто маємо тут насправді 2 фронти: збільшення українського контенту з боку артистів і зростання уваги зі сторони слухачів. І для поліпшення ситуації на обох цих напрямках ОЕ зробили дуже багато. Український рок та естрада, звичайно, ж існували і до них. Але саме “Океани” довели, що українська україномовна музика може бути комерційно успішною. Ще на початку 2000-х ОЕ показали, що видати 2 аншлаги за 2 дні в Палаці Спорту - це реальність. Пройшли роки і виявилось, що український гурт може зібрати рекордні 75 000 на Олімпійському. Та ще й не раз, а двічі. Поки що двічі. Ще довгі роки цей успіх буде справжнім маяком для українських гуртів, які робитимуть свої перші кроки на нашій естраді.   

Колись поважне видання “Rolling Stone”, написало, що у легендарних U2 Ірландія в кожній ноті. Візьмемо на себе сміливість і скажемо, що у Вакарчука і його ОЕ – Україна і її музична традиція також у кожній ноті, у кожному такті. І їх успіх – це великий успіх української музики і найкраща її пропаганда. Навіть не зважаючи на те, що народна пісня в репертуарі ОЕ лише одна. 

Нам дуже приємно, що Святослав Вакарчук розуміє критичне значення народної музики для національної культури. Чого вартий хоча б скандальний випадок із Потапом на одному з телевізійних талант-шоу і емоційна промова Святослава з дуже правильними словами і акцентами:

За що пам’ятати

– за перший по-справжньому успішний український гурт

– за повагу до української народної музики і розуміння її важливості для національної культури

– за те, що все ще тільки починається. Святославові лише 41 і нас чекає ще багато цікавого попереду.