Гурт Rock-H – головна рок-прикраса Закарпаття. Цей колектив максимально відповідає ідеалам і цінностям «Соловейка», бо своєю творчістю цікаво і сучасно презентує саме народну пісню. І тому, як головний редактор, я дуже тішусь, що першим ексклюзивним матеріалом на нашому сайті стане саме інтерв’ю з лідером Rock-H Віктором Янцо. Тепле і затишне весняне Мукачево стало ідеальним фоном для цієї довгої і змістовної розмови. 

Відразу про народну пісню запитаю. Після ваших аранжувань який відсоток народної складової залишається у ваших піснях?

Будь-яка народна пісня крім текстових варіацій має варіації музичні, тобто на той самий текст є багато різних мелодій. Коли я працюю з народною піснею, то беру, як правило, лише текст, тому що часто бачу приклади, коли народну мелодію сучасним аранжуванням просто псують. Народна пісня настільки досконала, що втручання рідко йде їй на користь. Тому дуже важко працювати саме з оригінальною мелодією. Краще створити свій власний новий варіант мелодії, використовуючи інтонації і тим самим не зашкодити оригіналу. Мені іноді закидають, що я зіпсував якусь народну мелодію. А я не зіпсував, я просто створив нову.

Ви брали участь у конкурсі за право виступити в цьогорічному фестивалі Sziget. Rock-H було обрано спочатку до 40-кі, а потім за результатами голосування і до 10-ки, хоча до п’ятірки суперфіналістів гурт не потрапив. Як оцінюєте такий результат?

Приємно, що до 40-ки нас обрали, але попасти туди не було самоціллю. Бренд Sziget занадто розкручений, зациклюватись на ньому не варто. Я от думаю, що треба прагнути до того, щоб дістати «Греммі». Це дійсно справжнє визнання, а всьо решта то така справа. 

Тим більше, що у вас і так є виступи в Європі. Щоправда, за вашими словами, на ті концерти ходять переважно українці. Що треба зробити українським музикантам, аби на їх концертах з’явився західний глядач?

Із успіших прикладів пригадуються Гайдамаки, які мали свого не тільки україномовного слухача в Європі. Вони дуже грамотно залучили до своєї музики народну інтонацію. Це найголовніше. Візьмемо ще Горана Бреговича. Він взяв балканську інтонацію, ввів моду на все балканське і тим самим здобув популярність – його слухають всі. Так само український виконавець повинен долучати народну інтонацію. У нас біда в тому, що всі українські музиканти ганяються за фірмовим звуком – «фірмою». Всі хочуть бути фірмачами. Я дивився на того ж Бреговича – він абсолютно ніякий не фірмач. Або Gipsy Kings – то ж не фірмачі …

... а веселі лабухи ...

... то веселі лабухи! Але ж роблять все з душею і якісно. А у наших – візьмуть ту фірму на стандартних єврпейських акордах, кладуть туди програш з народної пісні і той програш там просто вмер. Там вже нічого з народної пісні не залишилось. Оце є проблема. Тому використання народної пісні має бути не по букві, а по духу. Але з народною інтонацією важко працювати  і тому нема гарантії, що ти береш українську народну інтонацію і вже все – ти є сприйнятий всюди. Треба глибше з тим працювати, а головніше не ганятися за «фірмою». Візьмемо “System of a Down”. Вони ж фірму особливо не грають – уся їхня творчість пронизана вірменським фольклором. І тому стали всесвітньо відомими, хоча не є фірмачами у звичному розумінні цього слова.

Ваший новий проект «Рокаш-оркестра» - розкажіть про нього. Звідки взялася їдея сформувати альтернативний фактично гурт? Чого не вистачило в основному «Рокаші»?

Дуже часто були прохання від різних музикантів «А давайте заграємо разом?» або «Чи можна з вами щось спільне зробити?» . Це як виконавці вокалісти, так і інструменталісти. Також мені дуже сподобався досвід співпраці з Василем Попадюком, з яким ми записали пісню «Гості». І настільки гармонійно воно все вийшло і так мене надихнуло, що я зрозумів, що треба залучати більше людей, більше різних народних інструментів.  Наприклад, як же вдало то зробила Onuka, залучивши бандуру. Вона дуже розумна і підкована в музиці людина. Залучивши бандуру до техно-музики дала сильний поштовх – тепер народні інструменти вже по-іншому сприймають. Тому я подумав, що то буде абсолютно логічно добавляти в класичну рок-н-рольну «троєчку» – барабани, бас-гітара, гітара – різіні інструменти і робити певну орнаментику, що буде добре прикрашати пісню.  Для великої концертної програми бажано щоб щось змінювалось на сцені, стандартний роковий склад швидко набридає, особливо в великих сидячих залах. Це не означає, що постійно має бути багато людей на сцені, вони змінюються, додаючи родзинку окремим номерам. Таку, яку дав нам Попадюк в пісні «Гості». 

І навколо цього відбору ви вирішили зробити телепроект Загудеме в’єдно в Рокаш-оркестра.

Так, дуже багато є музикантів автентичних і цікавих. І, насправді, дуже багато з тих, хто приймає участь в передачі і показують себе просто шикарно, але – я це відразу знаю – вони не потраплять в оркестр. Тому що це самодостатні музиканти і змінювати та перевчати їх вже не потрібно. Але людям варто показати, що стільки артистів цікавих є в Закарпатті. Це така свого роду пропаганда закарпатської культури.

І цих артистів ви плануєте залучити до запису нового альбому?

Я б хотів, щоб воно так було. Але насправді я більше хочу зробити так, як зробив Святослав Вакарчук у пісні «Веселі брати часи настали». Там все починається з бандури, яка спеціально була залучена під цю пісню. Думаю, що й ми будемо вибірково брати для запису якісь інструменти і прописувати їх партії в студії. Зараз як раз у нас буде виходити новий кліп на пісню з альбому «Співаночки про любов», де вже будуть залучені в композицію бандура і цимбали. Це і будуть учасники «Рокаш-оркестра» .

Про організацію роботи гурту  хотів спитати. Я знаю, що ви прихільник чіткого розподілу праці, коли кожен займається виключно своєю справю: гітарист репетирує гітарні партії, ударник займається своєю установкою, композитор пише пісні та робить аранжування. Вас навіть не хвилює, що члени гурту живуть по різних містах. У нас в IT дуже схожий підхід при формуванні команд програмістів: вони часто розподілені по різних містах, але при строгому визначенні ролей все працює чудово. Але ж це музичний колектив, тут має бути якась творча магія чи ще щось. Це дійсно працює?

Розкажу, як це працює у нас. В Рокашів дійсно широка географія: 2 гітариста у Львові, бас-гітарист в Ужгороді і зі мною тут в Мукачеві ударник. Пісня створюється наступним чином. На репетиційну базу прихожу я і ударник. Я повністю всю композицію йому граю і він підбирає барабани. Після того залучаємо басиста – я награю мелодію на фортепіано, він дописує басові ноти і далі вже репетирує окремо. Щоб зігратись у такому складі нам треба 2-3 репетиції. А гітаристи зверху накладають свої партії і все – пісня готова. А такого щоб разом створювати музику, як у більшість рокових команд, в нас нема. Мене вчили створювати музичний твір від початку до кінця (Віктор – випускник композиторського факультету Київської консерваторії – прим. автора), а вже потім розписувати партії на весь оркестр. А коректування композиції проводиться зазвичай після 2-3-х концертів.  Тоді ми вже чуємо що і де треба виправити. Ну а кінцеве коректування відбувається в студії. Буває, приходиш на студію, граєш, а воно не звучить. Тоді за справу беруться студійщики і вносять остаточні зміни, щоб пісня добре звучала в студійному варіанті.

Це насправді дуже схоже не розробку програмного забезпечення: роздільні репетиції – це робота програмістів по різних містах, перші концерти – це тестування, ну а запис  на студії – випуск готового продукту. Добре, з процесами розібрались, перейдемо до того, що надихає. Для вас очевидно, що це місцевий закарпатський фольклор. А який ще фольклор вам цікавий, музику яких країв слухаєте із задоволенням?

Вірменський дуже цікавий. І не тільки через “System of a Down”, але й через вплив на академічних композиторів. Так само грузинський фольклор через його багатоголосся. Ну і Балканія, хоча вона вже трохи зіпсута і вже забагато попсового в ній зараз. Ще чисто інтуїтивно єврейський фольк подобається. Мабуть тому, що в нас на Закарпатті до війни приблизно третина населення було єврейським. Культурний обмін був дуже сильний і якщо вслухатись, то багато зворотів з єврейських пісень перейшли в закарпатські. 

«Соловейко», як освітницький проект не міг пропустити шанс розпитати про русинів і їх культуру з перших рук. Розкажіть, як багато людей зараз спілкуються русинською мовою?

 У фільмі «17 мгновєній весни» радистку Кет викрили, коли вона під час пологів на емоціях крикнула слово «Мама». У нас в Закарпатті людина, коли контролює себе, спілкується зазвичай українською або російською, але коли переходить на емоцію – все пропадає і переходить чисто на русинську бесіду. І я безліч таких прикладів маю. Якщо говорити про творчість, то ми співаємо на тій мові, на якій співали наші предки, на якій я розмовляю вдома зі своїми дітьми.

Не зовсім про музику, але не можу не спитати – русинський сепаратизм існує?

Ця тема штучно підігріта. Але є бажання людей жити краще і існує думка, що напевно якби була якась автономія, то жити стало б краще. Але це виключно економічний момент і більше нічого. А такого, щоб на якомусь більш глибшому рівні, то такого немає.

І насамкінець, що б ви хотіли побажати «Соловейку», як першому великому веб-проекту про українську народну пісню? Яким би він був цікавий?

Зараз народне стало модним, але не хотілось, щоб воно лише модою і залишилось, бо мода проходить. Це має бути природнім. І щоб люди почали глибше цим цікавитись, треба все це висвітлювати, звертаючи увагу на колективи, що працюють з етнічною музикою. І дуже добре, що сайт звертає увагу саме на музикантів, що працюють з народною піснею.

Дякую!

Додам, що послухати Rock-H наживо можна буде на фестивалі "Країна мрій" вже 20-го червня. А поки запрошую послухати пісні гурту на нашому сайті.